Наставники молоді

ШЛЯХ ДО ВЕРШИНИ

• Хто вам потрібен? Андрій Федорович? Він у майстерні…

Підліток, якого я зустрів першим у Комунарському СПТУ № 40, докладно пояснив, як можна пройти в електромонтажну майстерню. А потім з гордістю у голосі додав:

• Наш майстер – Герой Соціалістичної Праці!

Жодна фотографія, напевне, не може відбити тієї теплоти в очах, що притаманна Андрію Федоровичу. У таких випадках говорять: це світло душі.

…Далекий, але пам’ятний Андрію Федоровичу Кошурі той післявоєнний день, коли на його рідну Хмельниччину прийшла електрика і засвітились у будинках електричні лампочки. Дивлячись на них, Андрій твердо вирішив навчатися «робити світло». Пощастило: він вступив у Комунарську школу ФЗН (так називалося тоді СПТУ № 40), щоб набути професію електромонтажника. Вчився жадібно і невтомно. Вдень у школі ФЗН, а ввечері у школі робітничої молоді. Після закінчення навчання одержав направлення у Комунарське спеціалізоване управління тресту «Комунарськбуд», у бригаду електромонтажників. 1948 рік став для Андрія Кошури початком його трудової біографії. Біографії, якій можна позаздрити.

Коли в 1955 році в тресті організували першу комсомольсько – молодіжну бригаду електромонтажників, очолити її довірили Кошурі. Багато славних справ було на рахунку цієї бригади. Закінчили електромонтажні роботи на Комунарському металургійному – і відразу ж вирушили на Всесоюзну ударну комсомольську будову в Єнакієво, на спорудження киснево – конверторного цеху. Потім був Костянтинівський металургійний завод імені Фрунзе. Працювали там, де було найпотрібніше для народу, для країни. Антрацит, Красний Луч, Ровеньки, Первомайськ, Кіровськ, Жданов – ось далеко не повний перелік новобудов, де доводилося працювати бригаді А. Ф. Кошури. І саме його бригада однією з перших у країні стала боротися за звання колективу комуністичної праці. І в числі перших завоювала це високе звання.

Батьківщина високо оцінила самовіддану працю бригадира, нагородивши його двома орденами Леніна і удостоївши високого звання Героя Соціалістичної Праці.

У Андрія Федоровича не лише золоті руки будівельника, але й благородне серце вихователя. Саме бажання передати молоді те, чого навчився і чого досяг сам, привело його в 1978 році у Комунарське СПТУ № 40, колишню школу ФЗН, де підлітком 30 років тому оволодівав він таємницями світла.

— Перейшовши з виробництва в профтехучилище, – розповідає Андрій Федорович, – я відчув, яку величезну відповідальність поклав на свої плечі. Адже треба не лише навчити підлітків професії, але й виховати у них комуністичне ставлення до праці, відданість ідеалам робітничого класу.

Це й стало головною метою майстра. Багато уваги приділяє він сьогодні створенню в групі здорового мікроклімату. І передусім, прищепленню юним таких якостей, як колективна відповідальність за вчинки кожного.

Учні, які звикли в кращому випадку відповідати лише за власні справи і вчинки, опиняються в ролі людей, від яких у колективі щось залежить. Це змінює самооцінку підлітка, допомагає йому виявити свої здібності. Обов’язків у кожного багато. У одного виходить краще, у іншого дещо гірше. Але завжди поруч Андрій Федорович: одному допоможе порадою, разом з іншим, затримавшись після роботи, складе план заходів, третьому допоможе і словом, і ділом.

Справедливість, вірність слову, знання справи, чесність, вміння повести за собою – ось риси, які виховує у своїх підопічних Андрій Федорович і які вони самі вчаться ставити особливо високо, усвідомлюючи на власному досвіді їх справжню цінність.

Наполегливо шукає майстер і утверджує в стилі своєї роботи нові форми навчання, ідейного гарту майбутніх робітників. По-різному можна, наприклад, довести до свідомості учнів думку про необхідність сумлінно оволодівати знаннями. Тут і бесіди, і зустрічі з передовиками виробництва -колишніми відмінниками навчання, і статистичні дані про зростання загальноосвітнього рівня радянських людей. Форм і методів роботи багато. Але чи всі вони будять свідомість підлітків, викликають в них саме ту реакцію, на яку розраховує вихователь? — Зовсім ні! І ось тоді Андрій Федорович у процесі практичних занять доводить вихованцю, що роботу він виконав погано через слабке засвоєння теоретичного матеріалу. І тоді вже легше майстру переконати учнів у тому, що патріотичний рух під девізом: «Сьогодні — відмінник навчання, завтра — передовик, новатор виробництва, ударник комуністичної праці» народжений самим життям і продиктований передусім турботою про творче зростання молодих робітників.

У групі електромонтажників, яку навчає А. Ф. Кошура, учні охоче займаються громадською роботою, беруть участь у різних гуртках художньої самодіяльності і технічної творчості, спортивних секціях. Випускники групи ще до початку трудової діяльності виконують виробничі завдання, впевнено почувають себе в умовах бригадних форм праці, їм уже на першому році самостійної роботи довіряють виконання складних і відповідальних завдань. А весь секрет у тому, що майстер зумів створити у групі хороший, працелюбний актив, що справляє дійовий вплив на формування активної життєвої позиції всіх вихованців, сам сумлінно виконує велику громадську роботу. Андрій Федорович Кошура – член Комунарського міського комітету партії, депутат міської Ради народних депутатів, заступник голови ради наставників міста.

Доброзичливий і енергійний, такий, що не змінюється ні від віку, ні від почестей, ні від нових турбот, він, як і раніше, щоранку йде в рідне училище вчити молодь секретам професійної майстерності, виховувати у них почуття відповідальності, колективізму, а у вільний час займається депутатськими турботами, справами міської ради наставників. На все його вистачає, скрізь знаходить він, відмінник профтехосвіти СРСР, собі важливе діло. І прагне: щоб у кожного з молодих людей, до виховання яких він причетний, була в житті своя справжня вершина.

Б. БОРИСОВ.

м. Комунарськ.

Борисов Б. Шлях до вершини / Б.Борисов // Прапор перемоги. – 1986. – 20 квітня. – С. 4.